Сьогодні організації охорони здоров'я та уряди у всьому світі почали використовувати сучасні технології для відстеження, моніторингу та прогнозування поширення COVID-19. Ймовірно, мало людей будуть заперечувати проти збору певних даних для відстеження інфікованих людей, якщо це допоможе зупинити поширення вірусу. Однак, крім очевидної користі від використання технологій, існують і ризики для цифрової конфіденційності громадян.
Здійснюється збір даних, які потенційно можуть допомогти у відстеженні поширення інфекції. Але способи збору необхідної інформації можуть бути різними:
- Вже розроблено спеціальні додатки, призначені для забезпечення зв'язку між медичними працівниками та пацієнтами, а також для надсилання попереджень, якщо людина знаходиться в близькості до осіб з підтвердженим діагнозом.
- Мобільні оператори почали використовувати геодані абонентів для моделювання прогнозів інфікування.
- Популярні соціальні мережі також можуть збирати інформацію про місцезнаходження користувачів. У ЗМІ поширюються історії про те, що уряди деяких країн вже звернулися до власників соціальних мереж, щоб вивчити можливість використання інформації про переміщення користувачів для перевірки ефективності соціальної дистанції.
Чи дійсно цифрова конфіденційність під загрозою
Уряд кожної країни обирає свою стратегію дій щодо обмеження поширення хвороби. Наприклад, на початку спалаху влада вимагала від жителів міста Ухань надавати особисту інформацію, щоб дані з пристроїв можна було пов'язати з конкретними особами.
Європейські країни, де персональні дані та цифрова конфіденційність захищені Загальним регламентом щодо захисту даних (GDPR), використовують можливість призупинення дії регламенту в умовах кризи. Стаття 9 GDPR дозволяє обробляти медичні та інші дані, якщо вони становлять суспільний інтерес у сфері охорони здоров'я, наприклад, їх можна використати для захисту від серйозних транскордонних загроз здоров'ю громадян, як сьогодні.
Незважаючи на винятки в нормативно-правових актах, деякі правила щодо цифрової конфіденційності залишаються незмінними. Наприклад, відповідно до норм GDPR залишається обов’язковим шифрування інформації. Зокрема, дані мають бути зашифровані і під час передачі, і навіть коли вони не використовуються.
Декілька країн також прийняло надзвичайне законодавство, яке дозволило використовувати особисті дані для боротьби з поширенням вірусу. Наприклад, Італія скасувала обмеження на обмін персональними даними, у випадках, коли це необхідно для виконання функцій цивільного захисту. Кілька країн, включно з Китаєм, використовують технологію розпізнавання обличчя, щоб бути впевненими в дотриманні правил карантину особами з підтвердженим діагнозом.
Ініціативи різних країн демонструють, що інноваційні методи дійсно ефективно допомагають для боротьби з надзвичайною ситуацією, яка склалася у світі. Водночас, захисники цифрової конфіденційності висловлюють занепокоєння щодо того, яку інформацію насправді можуть збирати уряди та приватні компанії.